Марина, боюсь, що своїми словами я не пояснила би, попались гарні роздуми на ФБ. Скопіювала повністю. Можливо і нашим щось дойде, бо сліпих багато.
Той випадок, коли «обидві пірамідки білі»
У той день, коли Путін здійснив показове «приєднання» Криму до РФ, мережа була сповнена не лише рефлексіями на цю тему. Несподівано виринув ролик із соціально-психологічним експериментом у РФ над невеликими групами дітей/підлітків/людей середнього віку. На столі перед цими групами стояли біла і чорна пірамідки. Перед початком гри ведучий психолог розповідав про умови: усі згоджуються, що обидві пірамідки – білі. Новий учасник гри, який не знав про цю умову, мав після всієї «посвяченої» компанії відповісти на запитання: якого кольору пірамідки перед ним. І мало хто опирався «суспільній думці» й на чорне смів казати «чорне», коли решта стверджувала: «обидві білі» (
http://youtu.be/pWLqTCEThkY).
Схоже, що група зацікавлених осіб вирішила провести експеримент серед політичного та журналістського середовища.
Ігор Мірошниченко, Богдан Бенюк та Андрій Іллєнко змусили звільнитися з посади виконувача обов’язків директора НТКУ Олександра Пантелеймонова. Цей факт, як і факт застосування до нього сили у вигляді потиличників та штурханів було зафільмовано. В умовах незавершеної революції і перманентного початку війни – подія штатна. Тим паче, що йдеться про Пантелеймонова, який протягом року своєї діяльності на посаді чинив за темниками кримінально переслідуваних нині Віталія Захарченка та Олександра Януковича. Саме за Пантелеймонова відбулося масове звільнення журналістів та персоналу «Першого національного». Лише за час революції це щонайменше 5 журналістів (Ігор Меделян, Сергій Лефтер, Ярослав Тракало, Оксана Корнійчук, Юлія Галушка). Зрештою, канал під керівництвом Пантелеймонова розповсюджував про Майдан брехню, а про вбивства громадян звітував як про вдало виконувану антитерористичну операцію. За три тижні після зміни влади Кабмін не звільнив Пантелеймонова, так само бездіяв Люстраційний комітет. 18 березня «Перший національний» знову дав підстави запитувати: національний якої нації? Адже транслював спершу святкове «приєднання» Криму до Росії, а згодом – такий же святковий концерт на Красній площі. І це в час, коли російські солдати стріляли в наших військовиках і коли було відомо про загиблого прапорщика Сергія Кокуріна. Вся ця сукупність фактів і подій здетонувала. Депутати-«свободівці» прийшли до Пантелеймонова вимагати звільнення. Той відмовився. Довелося змушувати. (Примусову люстрацію націоналісти робили і до революції – наприклад щодо ставленика режиму Михайла Цимбалюка на Львівщині
https://www.youtube.com/watch?v=DAG894X4CJs).
Дві доби ми спостерігали за еволюцією громадської думки з цього приводу та зміною ставлення мас-медіа до цієї події. З обох сторін першими висловилися ліберали. Одні сказали, що більше за «Свободу» не проголосують, бо «не того від неї чекали» (хоча люстрація як революційна ідеологія націоналізму – це незмінні програмні засади партії). Інші обурилися непарламентським методам, які застосували депутати, примушуючи Пантелеймонова написати заяву про звільнення. Уранці неочікувано схвально про вчинок свободівців почали відгукуватися навіть їхні давні критики. Журналістів подія мало цікавила, західні ЗМІ казали, що ця інформація тягне «хіба на 12-годинний випуск новин, адже головна тема – це війна з Росією і обстріл українських військових», на вранішнє пікетування до Генпрокуратури зійшлося заледве 10 активістів. Давайте з’ясуємо імена осіб, які взялися надувати мильну бульбашку під назвою «скандал». Хочеться розібратися, хто почав перемальовувати пірамідки в один колір.
Цікавою є особистість Катерини Котенко, яка розмістила (
http://blogs.pravda.com.ua/authors/kote ... a99498783/) у своєму блозі відкрите звернення із засудженням дій депутатів. Ця пані наближена до одіозних проектів «Командира озимого покоління» та «Віче» (Богословської та Хорошковського). А також є членом такої впливової структури, як Експертна комісія з питань розповсюдження і демонстрування фільмів при міністерстві культури України. До речі, пані Котенко голосувала за надання дозволу на прокат кремлівському пропагандистському фільму «Август. Восьмого». Пригадуєте, це той фільм, який Москва випустила з метою відбілити російський імперіалізм і вторгнення в Грузію, а також окупацію частини її території. Актуальна тема сьогодні. Цікаво, що першою петицію Котенко підписала Керівник Inter Media Group Ганна Безлюдна. Її ім’я поруч із іменем Пантелеймонова ще два тижні тому стояло у списку перших осіб, кого журналістський рух «Стоп цензурі!» вимагав люструвати (
http://4vlada.com/ukraine/33609). Ці особи були визнані провідниками цензури, а відтак, на думку руху, «повинні понести особисту відповідальність за трагедію, що забрала життя сотні людей і залишила кількасот скаліченими». Серед підписантів заяви – також керівники одіозних каналів – Єгор Бенкендорф (Голова правління телеканалу «Інтер»), Олексій Семенов (Генеральний продюсер захарченківського телеканалу «112 Україна»). Крім того, колишній головред ахметівської газети «Сегодня», а тепер – очільник медведчуківської газети «Вести» Ігор Гужва. А також Генеральний директор «Нового каналу» Володимир Локотко (який не так давно відповідав за здійснення фінансового аудиту медіаактивів, а також за бізнес-планування і фінансове моделювання нових проектів у медіахолдингу «Газпром медіа»). Вочевидь, не цим сумнівним особам, які так чи інакше сприяли окупації України кримінальною бандою, говорити про те, що «базовими цінностями нового українського суспільства є права людини, свобода слова та верховенство права».
Можна розглянути і заяву Amnesty International із засудженням атак на «працівників засобів масової інформації та активістів». До того ж, організація не була такою активною, коли Пантелеймонов ввів на каналі за норму системне порушення журналістської етики та моральних норм. Зате депутати-свободівці неодноразово ставали на захист журналістів, які зазнавали нападів з боку псів режиму. Окремо слід наголосити на викривленні фактів, якого допустилася організація, публікуючи інформацію про «напад» на Пантелеймонова. Зокрема, AI звинуватила депутатів у расизмі та викраденні Пантелеймонова (
http://www.amnesty.org.ua/node/706).
Висловилось і посольство США, яке упродовж місяця не робило жодних заяв. На жаль, протягом цього часу в нашій країні відбувалися більш важливі події, ніж примусове звільнення чиновника-пропагандиста. Однак посольство, маючи вибір між тим, чи реагувати на убивство військовика або на акт люстрації, – відреагувало на другий привід.
Однак всі ці підписи і заяви з’явилися лише у другій половині дня 19 березня. Роздували «скандал» довго. Хто? Першими кинулися в атаку Мустафа Найєм (він відразу оголосив пікетування Генпрокуратури із вимогою порушити кримінальну справу) та Сергій Лещенко. Мітинг біля ГПУ був, м’яко кажучи, нечисленним і виглядав мляво. Крім того, не було причин для пікетування, адже зранку в.о. Генпрокурора Олег Махніцький оголосив про порушення справи і за фактом інциденту, і щодо діяльності Пантелеймонова. Своєю чергою, депутати-націоналісти зазначили, що не ховаються за недоторканністю і готові постати перед судом. Тож під ГПУ було відверто нецікаво, допоки там не з’явилися згадані журналісти «Української правди». Видання у фахових середовищах відоме своїм тенденційним висвітленням подій та продажем новинних стрічок. Чомусь Лещенко з Найємом вирішили напасти саме на свободівців. Хоча протягом трьох тижнів практика примусу до звільнення з посад була поширеною серед представників різних політичних сил та громадських організацій. Журналісти звинуватили свободівців у зраді пам’яті Небесної сотні. (Хоча після усунення Януковича від влади наступною вимогою Майдану є люстрація). Вони зрозуміли, що депутати не ховатимуться за недоторканністю і вирішили змінити свою вимогу – скласти мандати (можна ще й самим посадити себе в тюрму).
Поза увагою цих журналістів залишилися і угрупування мародерів, що діють у змові із деякими поінформованими про маєтки «регіоналів» особами (саме ці факти підпадають під категорію бенкету на кістках загиблих).
Прикро, але той самий Лещенко з Найємом не вимагають припинити депутатські повноваження Артема Пшонки, який був задіяний в одній із найсерйозніших корупційних схем з обкрадання всієї України. Вони «забули», що досі депутатом є Віктор Янукович-молодший. А чого варта така «мішень», як Олександр Єфремов, який організував «копитне» голосування за диктаторські закони 16 січня та був одним із провідників кривавої політики режиму.
Коли після знищення режиму вимагають позбавити депутатства тих, хто не один рік голіруч боровся з цим самим режимом, а причетних до грабунку держави і масових убивств залишають поза увагою – це не лише зміщення акцентів. Це дуже підозріло. Адже з Ігоря Мірошниченка, Андрія Іллєнка, Богдана Бенюка роблять монстрів, одіозніших за весь режим Януковича.
Вага журналістського слова на Заході – колосальна. В Україні ж через низку обставин, серед іншого, – робота медіа в якості обслуговуючого персоналу олігархів, а також через дотепер відсутність громадянського суспільства (яке би могло реагувати на сигнали, що посилають ЗМІ) ця вага є малою. Чи не інформаційним кіллерством займаються зараз Лещенко і Найєм в ім’я того, щоби показати потім всьому світові – тепер вони вполювали «злодіїв»? Можливо, вони прагнуть вивищитися на тлі зацькованих ними депутатів і тягнутися до наступних жертв (яких їм хтось замовив?). Якщо свій авторитет ці панове заслужили завдяки розслідуванню корупційних та злочинних діянь олігархів та перших осіб держави, до яких інші боялися підступитися, то тепер вони підбігають з електрошокерами до всіх, до кого можуть дотягтися. Пан Найєм (який працював на шоу Шустера, що виконувало темники Банкової) вже собі приписав «авторство» Майдану. Тепер він хоче отримати повноваження одразу і прокурора, і Служби безпеки.
Можна поміркувати про замовників кампанії проти націоналістів. Очевидні вигоди отримують керівники медіа, які вдавалися до цензури проти Майдану. Унаслідок викривлення інформації, зміни акцентів – вигнання кремлівського пропагандиста висвітлюється не як люстрація, а як «наступ на свободу слова» та права журналістів. Ця теорія підтверджується списком підписантів відкритого звернення Катерини Котенко.
Окремої уваги заслуговує діяльність Ігоря Мірошниченка (який став головним об’єктом нападів) у парламентському комітеті з питань свободи слова та інформації. До цього – також стояв на варті інформаційної безпеки країни. Зокрема, ще до отримання депутатського мандату разом зі побратимами, серед яких і згадуваний Андрій Іллєнко, зривав показ українофобського фільму «Матч», коли жодні регуляторні органи та структури не реагували на появу стрічки, яка ображає честь і гідність української нації. Мірошниченко неодноразово публічно викривав корумпованість Національної ради з питань телебачення і радіомовлення та вимагав висловити недовіру усьому її складу. Після усунення режиму Януковича від влади обрати новий склад Нацради не вдалося. Та це не завадило дискредитованому складу цього вже нелегітимного органу висловитися про неприпустимість силового тиску та навіть «екстремізму» (
http://nrada.gov.ua/ua/news/radanews/22039.html). Комусь вигідно, щоби Нацрада лишалася нелюстрованою, а Мірошниченка, який міг би претендувати на участь у роботі цього органу, – було усунуто.
Прикметно, що проти застосування сили до Пантелеймонова висловлюються зазвичай ті самі особи, які обурювалися відсутності силового варіанту 16 січня, коли «регіонали» влаштували «копитне» голосування за диктаторські закони. Ці люди обурювалися, коли депутати застосували сили до ДАІшників, що не пропускали дрова на Майдан. Однак саме вони запитують: чому ж жоден депутат не загинув на Майдані? Чому фракція «свободівців», озброєна депутатськими посвідченнями, не пішла в атаку на снайперів... Подвійні стандарти – це те, що нам ще належить подолати, як і корупцію, «джинсу» і полювання на відьом. Адже замість того, аби розпочати громадську кампанію для негайного усунення не лише Пантелеймонова, Безлюдної та інших осіб, причетних до зомбування населення (зокрема й у Криму та на Сході), – журналісти взялися за тих, хто сам завжди потерпав від темників, цензури каналів та ЗМІ на «Свободу» тощо.
Свобода слова і громадянське суспільство – не означає цькування за командою «фас» людей доброї волі і доброго імені. Громадянське суспільство ми спостерігали на Майдані, коли кожен за своїми можливостям докладався до боротьби з головним ворогом. Зараз же ми спостерігаємо величезну маніпуляцію. Адже ключовою темою є війна та анексія Криму. Однак ці теми зусиллями Лещенка і Найєма відійшли на другий план. Бо свідомо чи ні – головними ворогами призначили не Путіна й Аксьонова, а Мірошниченка і «Свободу».
Вочевидь, це не остання мильна булька, яку з метою очорнення націоналістів будуть роздувати Лещенко, Найєм та Ко.
Цікавою є ще одна деталь. Суспільство не вдалося переконати у тому, що чорна пірамідка – насправді біла. За день з’явилося безліч дописів та блогів на підтримку дій свободівців. Однак шляхом маніпуляцій у ЗМІ частину медіа- та політичної спільноти зацікавленим особам вдалося переконати: обидві пірамідки – білі.
Лара Зеткін
Вхід
Реєстрація
Пошук
пусть почувствуют всю сладость, а она будет разительной. Не, за месяц не проявится, это где-то с годик-два нужно. 
. Я всегда говорила,что Украина сама должна решать свои проблемы. Но последние события очень напрягли. Я против присоединения Крыма к России. Это способствует только разжиганию злости ,ненависти между простыми людьми.Что мы сейчас и видим. Но справедливости ради не соглашусь ,что это земли Украины, если вспомнить историю.О том ,что там плохие курорты-да. Это помню еще и по советским временам. Грязные пляжи и сумасшедшие цены за жилье.За двадцать лет выходит ничего не изменилось? Понимаю по чьей вине 
Это еще раз доказывает, что каждый должен заниматься своим делом. Такими действиями путин будет пугать детей еще лет 20. Все возмущены.